![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Адиннарод: московити ніколи не розуміли руської мови
Цікавий той факт, що мешканці Московського царства у 17 столітті не розуміли руської мови тому перекладали її, наприклад, перекладали лист козацького полковника Данило Ярмоленко до гетьмана Івана Брюховецького:
АЮЗР. Т. 6. - 1869. - Стор. 33
(Бѣлоруское письмо - так у Московському царстві називали офіційну письмову мову - руську мову, у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському, до складу котрого тоді входила Русь (Україна) і Біла Русь (Білорусь).
Перекладали лист гетьмана Івана Брюховецького до донських козаків:
АЮЗР. Т. 7., 1872. — Стор. 60
Перекладали листи гетьмана Богдана Хмельницького до московського цара Олексія I Михайловича, та Івана Виговського до В.Б. Шереметєва:
Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том XXI. 1907. - Стб. 17-18.
Перекладачі працювали при створеному в 1662 році Малоросийському приказі, про нього, наприклад, згадує C. М. Соловйов в "Исторіи Россіи с древнѣйшихъ временъ". Томъ XII. C. - 420.
(Симеон Адамович - протопоп з Ніжина).
Знадобилися перекладачі з малоросійської мови також у створеній Петром I Малоросійської колегії:
4513.-Маія 25. Сенатскій.
С. 289.
Полное собраніе законовъ Россійской имперіи, съ 1649 года. Томъ VII. 1723-1727. - С. 289.
Ще приклади:
Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Росіи,
собранные и изданные археологическою коммиссіею. Т.4. 1657-1659.
Санктпетербургъ. Въ типографіи П.А. Кулиша. 1863.
1657 рік
Стор. 18
Ще один приклад:
Перекладали з білоруського письма лист 1651 року, гетьмана Війська Запорозького Богдана Хмельницького до боярина Бориса Морозова
С. 447
Акты, относящіеся к исторіи южной и западной Россіи, Том 3 (1638-1657)
Археографическая коммиссія, 1861 рік, стор. 447
Рідною мовою українськіх козаків була українська
Але може хтось думатиме, що через 150 років росіяни почали розуміти українську? Ні, не почали - у 1810 році, для росіянина, з кожних 5 українських слів 3 слова мали потребу перекладу
Тут князь Довгорукий проявляє своє розуміння, що є така територія (у той час ще не держава) Україна
На Полтавщині Довгорукий заявив, що українська мова, це - іноземна мова, а українці - іноземці для росіян, що лише волею політики мешкають в одній державі, аналогічно з іноземцями Ліфляндії (Балтійські країни):
Ось як він описує Умань:
Так, Умань досі єврейська "мекка", а тоді євреїв там була більшість. Багато було й українців ("хохлів"), а от росіян мало: адже ж не здогадався князь хохлів до росіян зарахувати. Як не патріотично. Зараз російська пропаганда постійно товкмачить: "росіяни та українці - один народ". До такого примітиву навіть радянська пропаганда не опустилася, там ми більш-менш точно називалися т. зв. "братніми народами".
Потім князь присунувся ближче до Києва та зупинився біля Канева, ось як описав тутешні краї:
Наступний уривок написаний під час подорожі до Звенигородка Київської губернії, одразу при в'їзді в цю губернію. Сучасна Звенигородка це Черкаська область, 180 км на південь від Києва. Цікавий він примітками редактора, який підтверджує думку Довгорукова і називає Малоросію - Україною. Редактор показує, що Південна Русь, Малоросія, Україна - це одне:
Сучасні пропагандисти "єдиного народу" не здатні на такі визначення, у них бурхливі фантазії на тему "ніякої України немає, є тільки Малоросія". А починаючи з 1800-х років російські князі не боялися називати Малоросію Україною.
АЮЗР. Т. 6. - 1869. - Стор. 33
(Бѣлоруское письмо - так у Московському царстві називали офіційну письмову мову - руську мову, у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському, до складу котрого тоді входила Русь (Україна) і Біла Русь (Білорусь).
Перекладали лист гетьмана Івана Брюховецького до донських козаків:
АЮЗР. Т. 7., 1872. — Стор. 60
Перекладали листи гетьмана Богдана Хмельницького до московського цара Олексія I Михайловича, та Івана Виговського до В.Б. Шереметєва:
Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том XXI. 1907. - Стб. 17-18.
Перекладачі працювали при створеному в 1662 році Малоросийському приказі, про нього, наприклад, згадує C. М. Соловйов в "Исторіи Россіи с древнѣйшихъ временъ". Томъ XII. C. - 420.
(Симеон Адамович - протопоп з Ніжина).
Знадобилися перекладачі з малоросійської мови також у створеній Петром I Малоросійської колегії:
4513.-Маія 25. Сенатскій.
С. 289.
Полное собраніе законовъ Россійской имперіи, съ 1649 года. Томъ VII. 1723-1727. - С. 289.
Ще приклади:
Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Росіи,
собранные и изданные археологическою коммиссіею. Т.4. 1657-1659.
Санктпетербургъ. Въ типографіи П.А. Кулиша. 1863.
1657 рік
Стор. 18
Ще один приклад:
Перекладали з білоруського письма лист 1651 року, гетьмана Війська Запорозького Богдана Хмельницького до боярина Бориса Морозова
С. 447
Акты, относящіеся к исторіи южной и западной Россіи, Том 3 (1638-1657)
Археографическая коммиссія, 1861 рік, стор. 447
Рідною мовою українськіх козаків була українська
Але може хтось думатиме, що через 150 років росіяни почали розуміти українську? Ні, не почали - у 1810 році, для росіянина, з кожних 5 українських слів 3 слова мали потребу перекладу
Тут князь Довгорукий проявляє своє розуміння, що є така територія (у той час ще не держава) Україна
На Полтавщині Довгорукий заявив, що українська мова, це - іноземна мова, а українці - іноземці для росіян, що лише волею політики мешкають в одній державі, аналогічно з іноземцями Ліфляндії (Балтійські країни):
Тепер зрозуміло, чому багато російських "патріотів" (насправді імперців і шовіністів) ненавидять балтійські країни - ті наважилися вийти з їхнього імперського ярма. Чому балтійці не люблять Росію теж зрозуміло - вони були її колоніями довгий час, і від цього досвіду вони не в захваті. Князь цілком слушно прираховує українців до таких самих іноземців як балтійців чи фінів.
Отже, тепер подивимося як князь Довгоруков класифікує народи, які мешкають на теренах України-Малоросії.
Ось як він описує Умань:
Так, Умань досі єврейська "мекка", а тоді євреїв там була більшість. Багато було й українців ("хохлів"), а от росіян мало: адже ж не здогадався князь хохлів до росіян зарахувати. Як не патріотично. Зараз російська пропаганда постійно товкмачить: "росіяни та українці - один народ". До такого примітиву навіть радянська пропаганда не опустилася, там ми більш-менш точно називалися т. зв. "братніми народами".
Потім князь присунувся ближче до Києва та зупинився біля Канева, ось як описав тутешні краї:
Вся ця країна наповнена хохлами ... а не росіянами, от біда-то. Хохли-українці - це жителі Малоросії-України. А не росіяни.
Потім він помандував до Канева, побачив, що там так само живуть хохли й жиди, та ще трохи поляків. Знову ніяких росіян:
Наступний уривок написаний під час подорожі до Звенигородка Київської губернії, одразу при в'їзді в цю губернію. Сучасна Звенигородка це Черкаська область, 180 км на південь від Києва. Цікавий він примітками редактора, який підтверджує думку Довгорукова і називає Малоросію - Україною. Редактор показує, що Південна Русь, Малоросія, Україна - це одне:
Сучасні пропагандисти "єдиного народу" не здатні на такі визначення, у них бурхливі фантазії на тему "ніякої України немає, є тільки Малоросія". А починаючи з 1800-х років російські князі не боялися називати Малоросію Україною.
Російського в землях Київської губернії було мало, тому Довгоруков прийшов у захват побачивши російських селян і російську каплицю:
Аналогічна пригода сталася і під час другої подорожі по Україні в Київ, у 1817 році. Зустрівши в Нижині (150 км перед Києвом) п'яних гуляк які співали російські пісні князь "по пояс высунулся из кареты, закричавши: "Наши, Русские!" Це справді були російські мужики, з якими князь відчув таку спорідненість, що подумав:
"Вот что значит родина! И после этого можно ли меня уверить, что я в отечестве своем, когда бываю в Украине, в Курляндии или на Вятке? Нет, все мне чужое за областью той, в которой я родился".
Тих же, хто вважав Малоросію і Курляндію (історичний регіон у Латвії) частиною Росії, князь називав "найманими, раболіпними політиками". Тепер ми знов спостерігаємо цю спіраль історичного розвитку.
Аналогічна пригода сталася і під час другої подорожі по Україні в Київ, у 1817 році. Зустрівши в Нижині (150 км перед Києвом) п'яних гуляк які співали російські пісні князь "по пояс высунулся из кареты, закричавши: "Наши, Русские!" Це справді були російські мужики, з якими князь відчув таку спорідненість, що подумав:
"Вот что значит родина! И после этого можно ли меня уверить, что я в отечестве своем, когда бываю в Украине, в Курляндии или на Вятке? Нет, все мне чужое за областью той, в которой я родился".
Тих же, хто вважав Малоросію і Курляндію (історичний регіон у Латвії) частиною Росії, князь називав "найманими, раболіпними політиками". Тепер ми знов спостерігаємо цю спіраль історичного розвитку.
Отже, подорож закінчилася, в'їхав він в Україну, виїхав з Малоросії (оскільки це одне):
Відразу стало холодно, замість мазанок і білих, чистих українських хат пішли бідні курні. Здрастуй, Росія! 
Тетяна Генадіївна Таїрова-Яковлєва (доктор історичних наук, професор, директор Центру з вивчення історії України СПбДУ) :
Відразу стало холодно, замість мазанок і білих, чистих українських хат пішли бідні курні. Здрастуй, Росія!
Ps: звісно, що мета мандрівки Долгорукова не була етнографічною, він головним чином оглядав і описував види міст, промисловість та храми України. Навіть до жидів в синагогу на службу ходив. Це як би нотатки мимохідь. В цьому і є їхня цінність, цінність безпосередніх вражень, а не політико-історичного дослідження.
У першій половині 19 століття російський літературний критик Віссаріон Бєлінський писав, що росіяни не розуміють малоросійську (українську) мову:
Чи може у 21 сторіччі росіяни вже розуміють українську мову? - Судіть самі:
Лев Самуїлович Клейн - російський вчений, філолог, історик науки. професор, доктор історичних наук:
(Л.С. Клейн. Украинское освоение триполья: энциклопедия - справочник или памятник? - С.-599-600)
У першій половині 19 століття російський літературний критик Віссаріон Бєлінський писав, що росіяни не розуміють малоросійську (українську) мову:
Чи може у 21 сторіччі росіяни вже розуміють українську мову? - Судіть самі:
Лев Самуїлович Клейн - російський вчений, філолог, історик науки. професор, доктор історичних наук:
(Л.С. Клейн. Украинское освоение триполья: энциклопедия - справочник или памятник? - С.-599-600)
Тетяна Генадіївна Таїрова-Яковлєва (доктор історичних наук, професор, директор Центру з вивчення історії України СПбДУ) :
"в отличие от подавляющего большинства украинских студентов, для которых русский текст не является препятствием, российский студент (за исключением тех, кто специализируется на изучении Украины) не в силах справиться с украинским языком, да и требовать таких знаний от «потока» я не в праве."
Бонус: